Помыт от помёта, стоит одиноко

Дивлюсь я на небо — та й думку гадаю:
Чому я не сокіл, чому не літаю?
Чому мені, Боже, ти крила не дав?
Я б землю покинув и в небо злітав,
Далеко за хмари, подальше від світу,
Шукать собі долі, на горе привіту
И ласки у сонця и зірок прохать
И в світі іх яснім себе покохать.
Бо долі ще з-малку кажусь я нелюбий!
Я наймит у неі, хлопцюга приблудний,
Чужий я у долі, чужий у людей!
Хиба ж хто кохає нерідних дітей?
Кохаюсь я лихом и щастя не знаю
И гірко без долі свій вік коротаю.
И в світі гірко, а як стане ще гірше…
Я очі на небо, — и мені веселійше,
И в думках забуду, що я сирота,
И думка далеко, високо літа!
Дайте ж мені криля, орлиниі криля:
Я землю покину, на небо полину
И в хмарах від світу на віки утону.

Под небом голубым,
Есть Ленин голубой.

Беларусам і ўкраінцам даўно пара пераходзіць на лацінку.

Вось напрыклад ўкраінская Лацінка:

Dyvliusia na nebo taj dumku hadaju,
Čomu ja ne sokil, čomu ne litaju?
Čomu mini Bože ty kryla ne dav,
Jab zemliu pokynuv i v nebo zlitav!
Daleko z za chmary, podalše vid sjvitu
Šukaty sy doli na hore pryvitu,
I laski u soncia u zirok prosyty
I v sjvitli ich jasnim sebe poliubyty.
Bo doli šče z milu kažu-sj ja neliubyj,
Ja najmyt u neji chlopciuha prybludnyj;
Čužyj ja u doli čužyj u liudej,
Chyba kto kohaje neridnych ditej?
Kochaju sia lychom i ščastia neznaju
I hirko bez doli svij vik korotaju;
I v horiu zpiznav ja, ščo tyljko odna
Dalekoje nebo – moja storona.
I na sjviti hirko! – jak stane šče hirše,
Ja očy na nebo, mini veselijše,
I v dumkach zabudu , ščo ja syrota
I dumka daleko vid sjvita lita! –
Tak, dajtež my krylia,
Ja zemliu pokynu I na novosilia
Orlom bystrokrylym u nebo poljnu
I v chmarach vid sjvita na vik utonu!

Так, дорага, цяжка, доўга, але — трэба.