Архивная фотография двух минских срубов интересна мне прежде всего типом угла – ласточкин хвост с остатком. Подобная рубка редко использовалась в здешних краях как в довоенное время, так и во второй половине двадцатого века. Ныне автор встречал подобный угол сруба лишь пару-тройку раз, но наблюдал его в большом количестве в дивной глухой деревне Западной Беларуси.

Кроме того, очень интересно, что при очевидной общей бедности домовладений (отсутствуют резные наличники на окнах, чрезвычайно ветхая кровля из чарота) обе хаты побелены. Подробно исследуя сохранившееся до наших дней деревянное зодчество, я лишь считаное количество раз встречал остатки давнишней побелки на стенах. Северная Украина, напротив – до сего дня очаровывает автора своими белыми срубами.

Наконец, самым загадочным мне представляется тип рубки стен. Судя по всему, мы видим полубрус без пазов, в точности как быстрый североамериканский сруб. Если внимательно присмотреться к фрагменту стены, расположенному сразу под табличкой с числом «21», можно заметить очень большое расстояние между брёвнами. Заполненное, вероятнее всего, глиной армированной мхом/соломой.

Подробное углубление в изучение фотографии ставит перед автором десятки иных – демографических, культурно-исторических, политических, да и военных вопросов. Увы, они хоть и являются невероятно интересными для автора, тем не менее, лежат за пределами его компетенций.

Посему, ограничусь парой цитат из следующего источника Інстытут беларускай гісторыі і культуры:

В советское время пропаганда называла Великую Отечественную войну «самой страшной войной в истории беларусов». Это не так. «Самой страшной» – в плане людских потерь и демографических последствий – была война 1654—1667 годов.

Хотя правда о войне 1654—1667 годов замалчивалась в СССР, некоторые историки и тогда пытались сказать о ней хоть несколько слов.

«Для белорусов эта война оказалась губительной. …Война и сопутствующие ей голод и эпидемия унесли на тот свет половину населения: из 2,9 миллиона человек к 1667 году осталось в живых 1,4 миллиона. Никогда прежде белорусские земли не терпели такого страшного урона в людях. Огромный ущерб потерпели хозяйство и культура. На полях сражений погибла наиболее активная часть народа».

Это цитата из статьи Константина Тарасова «Тьмы невежества противник», посвященной 350-летию со дня рождения Симеона Полоцкого и опубликованной в 1979 году в журнале «Неман» (№ 12, страница 166).

Внимание вопрос:

– Как думаете, с кем мы воевали в той войне?

– Кто именно уничтожил тогда лучшую половину наших предков?

Як там погода в Білорусі? У нас на півдні України дуже добре, більше тридцяти градусів і море відмінне.

Часто і багато подорожую по Україні – північ, центральна частина і південь. Українці гідно оцінили дерев’яну архітектуру автора цих рядків. Частіше і частіше запрошують в гості. Україна розвивається та українці хочуть бачити її сучасної та дивовижною. 

У кожній поїздці вивчаю особливості історичних зрубів в різних регіонах України. Порівнюю з прикордонними містечками Білорусі.

Уважний але невдалий мандрівник, в’їхавши з півдня Білорусі в північну частину України, відразу зверне увагу на білі зруби. 

У Білорусі таких зрубів не зустрінеш ніколи. Відстань між селами – кілька кілометрів. Однак між ними межа, і не тільки державна, а й культурна.

На фотографіях зруби з Олевського району Житомирської області України. Звичайно, тут можна зустріти зруби пізнього радянського періоду, розфарбовані різнокольоровими масляними фарбами як і в Білорусі.

Однак справжні зруби, які мають глибокі українські культурні коріння, безсумнівно – білі. Їх тут явно більше половини. 

Поговорив з місцевими жителями, хати вони фарбують крейдою, споконвіку так було. Місцеві дивуються: хіба в Білорусі не так роблять?

Відповідаю: ні, не так. У Білорусі старовинні споконвічні зруби мають натуральний колір старіючої деревини – сірий.

Ось вам очевидна і дуже глибока культурна різниця. Дуже люблю відмінності, це воістину прекрасно і робить світ яскравим і дивним.

Якщо зруб не підфарбовувати, не оновлювати раз в 3-4 року, білий колір тьмяніє. За цією ознакою можна судити про господаря хати. Працьовитий або ледачий, хворіє або помер давно, а дружині важко.

Наприклад, ось цей будинок вже нежитловий. 

Всі інші хати на всіх фотографіях – житлові.

Тепер розповім найголовніший задум цієї статті — не можна, неможливо втратити таку прекрасну частину української культури. Сучасна дерев’яна архітектура обов’язково повинна використовувати білий колір в срубостроеніі. Вже над цим я обов’язково попрацюю!

Слава Україні! Героям слава!